З тих пір багато відбулось подій.
Бурхливо долі вирував потік,
Людей багато різних зустрічала,
Втопити сум в турботах намагалась.
Подія невесела нас звела…
Сумна процесія… печаль була…
До мене раптом підійшов несміло, –
Причина суму швидко десь поділась.
І кольорові квіти розцвіли,
Що край доріг, немов для нас, росли,
І сонечко так лагідно світило,
А на душі так непристойно мило.
Ти посміхався ніби й без причин, –
Від губ троянди запах чула плин,
Приємний аромат весняних квітів
І смуток погасаючого літа.
А голос винувато так звучав, –
Ти щастя на прощання побажав…
З тобою поруч в юність повернулась, –
Пройшла образа й зрада вмить забулась.
І так хотілося повірить знов,
Що ще не пізно повернуть любов,
Хоч і печаль, та сяють щастям очі,
Й сердечні струни радісно тріпочуть.
Вир почуттів узяв серця в полон, –
Реальність перервала дивний сон…
Хотілось бути в цій дорозі довго,
Але в розмовах кінчилась дорога.
25.01.2012 р.
