І поки його рука грітиме її талію,
Поки вона вивчатиме всі його плями і невуси,
Поїзд святих, набитий грішниками і розумово відсталими,
Буде їхати не зупиняючись, розсікаючи темряву.
Волосся її ще не торкана косовиця спіла
Разом із тишею буде лягати на груди,
Біле, як молоко, і свіже, як рана, тіло
Торкається тіла його, пропускаючи морок крізь зуби.
Що треба йому, крім зап’ясть її жил і стебел,
Перевертнів її сутінок, ранішніх пересмішників,
Смолянистих човнів, які не дісталися берега,
І спочивають в річках, які простягаються стрічками
Хтось заплете їх, наче браслети на кисті,
Важкі, як каміння, густі, як морожена патока,
Ластівки чорною осінню схожі на листя,
Коли опадають як попіл поміж гарматами.
Я вирву тебе з цього міста, побачиш,
Від всіх твоїх пасток і всіх твоїх звірів скажених,
Терпіння двохтонні плацкартні вагони часу
Не зупиняючи, уздовж розсікають темряву.
ID:
530173
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 15.10.2014 22:06:24
© дата внесення змiн: 15.10.2014 22:06:24
автор: Мирослав Гончарук_Хомин
Вкажіть причину вашої скарги
|
