лікарю, чи насправді ви давали клятву Гіпократу?
у двадцять першому столітті чорти плодяться як цигани
стою тихесенько у ліфті, читаю мовчки ту Агату
без усіляких преться в очі калібр вищого обману
і каже лікар я я лікар, а ви готові, пацієнтка?
прийняти дозу дризофілу для обмєловки фабрікату
я теж не дура, трохи вчилась , шпульнула ніби випадково
ще й корком лівим він аж ахнув, згадав матусю рідну школу..
тоді я дурочкой і знову, читаю третю вже, цитату
і тут забракло нам повітря бабуся тиск на ліфта кнопку)))
вповзає ваточка у вухах, собі і людям) поважає..
іду до лікаря, до мене, я їй кажу- він перед вами
вона мені цілу поему, уже і я згадала маму..
а чорт цей зліва притулився і каже -гарна в мене жінка
та ось не любить цілуватись, я хочу, в неї з рота пінка..
бабуся, доню, що ти ,люба, якби мені із автомата
летіли замість грошей хлопці я б залюбки, а що твій тато
вивчив на лікарку а жінку не зміг твій тато.. вихователь?!
я жму на вихід, тисну, досить, на цього зовсім не дивлюся
а бабця головою косить його на мене, каже -брати!
не слухай каже чоловіче, вона ж насупротив не здатна
скажи но,сину, а це правда про того, кажуть, Гіпократа..
) ...але щоб ТАК... 
фантазія творить і ТАК! 
