Маємо те, що маємо.
Часом сумуємо, часом втрачаємо.
Все в думках своїх щастя чужого чекаємо,
І так часто когось і за щось пробачаємо…
Та чи досить того нам, що ми вже маємо?
Бо багато так мріємо, сильно кохаємо.
Бо красиво малюємо і так гарно співаємо,
Бо казок материнських слова пам’ятаємо,
Бо знайшовши вже шлях, ми і далі шукаємо.
Бо то мало так – мати лише те, що маємо…
