Роки йдуть в галоп, як несідлані коні,
Ніхто їх не спинить в житті на скаку,
Вже сріблом давно припорошено скроні,
Та душі належать завжди юнаку.
Злітаємо вниз, піднімаємось вгору,
Троянди до рук і вечірні зірки…
І смак поцілунку, мов випив кагору,
Завжди був солодкий і рідко гіркий.
Омріяне щастя, ціловані плечі,
Лише щоб без зради, у вірності доля,
Щоб діти від Бога, дарунок лелечий,
І пісня у серці, що нас лише двоє…
Шануймо кохання, цінуймо родину,
Бо щастя у ньому - це всі мають знати,
А ще бережіть, як життя Україну,
Ми маємо завжди її шанувати.
Любов до Батьківщини і коханої людини - що може бути важливішим і величнішим? 
