До Презентації книги « Любов і Полум’я» 
Вона всміхалась щиро всьому світу,
Енергія свята текла з очей,
А у душі під ураганним вітром,
Думки , сплітались  в  тисячі ідей.
Вона собі казала –«Я кохаю,
Усім єством згораю в почуттях,
Обранець мій горить також навзаєм,
Лиш сумнів в серці, наче вбитий цвях».
Глибокий біль із радістю з’єднались,
Себе питала – «Нащо це мені»,
Благала  проявити Божу жалість,
І лишнє все, розплавити в вогні.
«Горіти  в бурі чи згасати в штилі,
Яку дорогу вибрати, яку?»
Питання задавала  Вищій Силі,
Та думка бились об стіну глуху.
«А може це, оте святе, єдине,
Що обраним дається  у житті,
Що в небо кличе клином журавлиним,
Солодкі мрії випити густі.
Усі ми в цьому світі особливі,
 Різноманітні в розмаїті днів,
Та почуття, як літні грози зливи,
В полях душі, запалюють вогні.
І нам здається – ці вогні навічно,
Бо ще ніхто так в світі не кохав,
Смертельно, самовіддано, всебічно,
Під блискавиці й музику литавр.
А почуття, які горять у інших,
Заземленні емоції дрібні,
Своїх, святих, на сто відсотків гірші,
Із мертвим блиском, зовсім не вогні.
Бо тільки свої, почуття від Бога,
І твій обранець, твій та тільки твій,
До вічності прокладена дорога,
Й застелена сукном рожевих мрій.
 Сувій життя. Назад не відмотати,
І є вже шлюб, для Бога та людей,
Невже , нове  кохання, Божий задум,
Для втілення , його святих ідей.
А може це – фатальна небезпека,
Що душу й серце, розірве навпіл,
За руку приведе тебе до Пекла,
І спалить  вщент у непотрібний пил.
Усі солодкі мрії й сподівання,
Що розцвіли в душі, зрубає вмить,
Посіє назавжди розчарування,
І чорним смутком, небо закоптить.
І ти впадеш,як перестигла груша,
Об землю чвакнуть лишні почуття,
Що чорним  трунком  полонили душу,
В вогні спалили щастя світлий стяг.
 А може це кохання, просто вірус,
Який руйнує мозок до основ,
Наркотик , що вбиває в серці віру,
І кислотою, розбавляє кров.
Таке кохання є страшніше смерті,
Бо хворий знає , що вона вже йде,
Закохані ж , в своїх  надіях вперто,
Сміливо йдуть у незнайомий  день.
А без обранця, дні суцільна мука,
Де в кожній миті, місяць або два,
 Від голосу його, одного звука,
Дурманом щастя, мліє голова.
Це почуття не дасть безхмарно жити,
Злагодженим, розміреним  життям,
Вона думки просіє наче сито,
 У тло життя, яскравих вкине плям.
Усе біблійне, вічне та гранітне,
У сизий попіл перемеле враз,
І як тебе, собою вже помітить,
То будеш жити , тільки ним весь час.
Заступить очі пелена багряна,
До вуст торкнеться полиновий мед,
І будеш пити пристрасну оману,
В якій знайдеш себе та свою смерть»
Вона всміхалась щиро всьому світу,
Енергія свята текла з очей,
А у душі під ураганним вітром,
Думки , сплітались  в  тисячі ідей.
 																											
														ID: 
															479421
														
														 
														
														
																													Рубрика: Поезія, Лірика кохання
															 
																																										дата надходження: 14.02.2014 13:31:27														 
														© дата внесення змiн: 14.02.2014 13:31:27														 
																													автор: Федик Юрій Михайлович
																											 
																										
																										
																								
												
												
													 Вкажіть причину вашої скарги
													
												
												
												
												
																							 |