Журбує скрипка в п'янім кабаці,
Під стелею димком плояться ноти.
Старий смичок у змореній руці,
Затерті деки, вже без позолоти.
З глибіні еф, образи дише стон
На публіку, за ситу неувагу,
Що жадібно присьорбує бурбон,
Тамуючи душі химерну спрагу.
Порідний гриф, поміж масних столів,
Гойдає елегантними кілками.
Зугарні пальці з струнних ковилів,
Мордують звук точеними голками.
Дзвенить об стійку посміхом мідяк,
Як плата за не вислухану драму…
Німіє скрипка між нічних гуляк,
Останньої струни порвавши гаму.
Ридає скрипка в п*янім кабаці-
Душа у нотах змішаних із димом...
Іу старій спорідненій руці
Летить в ноктюрнах вічним пілігримом...
Продасть своє ридання за мідяк...
І завтра знову п*янь її заглушить...
Продасть свій наспів...ну нехай і так!
Зате залишить непродажню душу....
Осіріс відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ваші коменти виходять кращими за мою писанину! Дякую.