Оранжева канва лягає до землі,
А я шукаю тінь в прозорому вікні,
У золоті дерева збуваються листви
І листя шурхотить, ми з ним давно на ти.
Повірте, вже давно, зберіг оте, що мав,
Колись її знайшов і щиро покохав.
А потім все життя беріг її, як міг,
Лише любов свою пускав я на поріг.
І море розлилось, і хвилі об причал,
Я про свою любов ніколи не мовчав,
Лише коли вночі, пекли нас комарі,
То ми удвох були щасливі до зорі.
Бо, певно до кінця, нас поєднав Господь,
Просив нас, ти дивись нікому не нашкодь.
І ми давно удвох, таке у нас життя…
Бо у житті своїм, ми прагнемо злиття.
