Знайди мене в обломках неоліту...
Ти уявляєш, як би це було?
Як ми б удвох вирощували жито,
Ячмінь, пшеницю, просо і зерно...
Я б амазонкою була напевно, можна?
Та ні, не той, щоб бігла воювати...
Від племені відбившись на сторожі
Ми вдвох жили би десь - не як сармати.
Ми на биків разом би полювали,
А ти навчив мене стріляти з луку,
Всілякі камінці собі збирали,
Я вже б тоді не відпустила руку.
Навчилися робити з глини посуд -
(Такий жахливий), та для нас найкращій,
Розмалювали звісно на свій розсуд
Свої маленькі примітивні хащі.
Ми б не сварились...Сенс? Нас тільки двоє,
Хоча я, звісно, часто б поривалась
Сховатися від тебе за горою.
Здається, чую вже, як ти б сміявся.
Якщо колись наскучить?-Запитаєш.
Ну добре...По століттях біжімО?
Куди захочеш - будь-якого края,
Час будь-який собі оберемо...
Загубимось...хтось розімкне нам руки...
Запропонує кращого життя,
І рани залікує той розлуки
Яскравими дивАми небуття.
Як довго ліки будуть мати дію?
Та розум переможе і душа -
Знов буде кровоточить безнадійно
На запах тої крові я б ішла...
І ти б ішов...Знайшлись..обов*язково
Крізь всей цивілізації політ
І ми за руки йшли з тобой додому..
У неоліт, покинувши цей світ.
принаймні моя точна бідна - втече, швидше від того бика 
