Розгойдалися наші бажання
До потоку безпомічних сліз.
Ми хотіли лиш просто кохання
Біля наших вечірніх беріз.
Ми просто сиділи у травах,
Вірніше – у запахах трав.
Кохання, немов би забава,
Наче рими збіднілих октав.
Ми просто чекали світанку,
Ми нині були в однині.
Бо із першим промінчиком ранку
Ми стали, як всі, в множині.
06.06.2007 р.
