Надворі літо. Небо синє.
Достигли в полі вже хліба.
Я славлю нашу Україну.
Звучать із вуст мої слова:
Цвіти, мужайся, нене наша!
Ще прийде радість і до нас.
Ти будеш в світі найбагатша!
Прийде! Я вірю в такий час!
Молюся я за людей праці.
Вклоняюсь низько до землі.
Вони не прагнуть до палаців.
Від праці жорсткі мозолі.
Ще прийде час такий в країну,
Де будуть старість поважать.
Не будуть їхать на чужину,
За рідним краєм там страждать.
І буде вчити мати сина:
Вітчизна в нас така одна.
Вітчизна мила, Україно,
Ти в нас найкраща і свята!
Цілую прапор жовто-синій,
Що у руках ось майорить.
Тебе, я рідна Україно,
Не зможу кинути й на мить!
Я НЕ ТІЛЬКИ ВІРЮ, ЩО ПРИЙДЕ КРАЩИЙ ЧАС, А НАВІТЬ ЗАРАЗ В БАГАТЬОХ КРАЇНАХ ЖИВУТЬ ГІРШЕ, НІЖ МИ...
ГОЛОД, ВІЙНА, РОЗРУХА, ЕПІДЕМІЇ, ПРИРОДНІ СТИХІЇ І КАТАКЛІЗМИ...
ЯКЩО ВСЕ ПРОАНАЛІЗУВАТИ, ТО В НАШІЙ КРАЇНІ НЕ ВСЕ ТАК ПОГАНО...
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я теж так думаю, але хочеться, щоб було ще краще, щоб люди працювали на рідній землі і не залишали свої сім"ї, хочеться бачити посмішки на вустах людей від радості та достатку...
Дякую за увагу!
Дай Боже, щоб все омріяне збулося, бо наш народ цього вартує! 
