Він піде неозирнувшись,
так як падає листя з дерев.
Його серце овіяла стужа,
а твоє палко пече.
Твої очі зовсім промокли,
і повіки стали тяжкі.
Твоє серце юне, дівоче,
пробач його, відпусти.
Він не раз ще пожалкує,
бо зиму міняє весна.
Ти пробач, він усе зрозуміє,
те що краще тебе нікого нема.
