Сльози спадають тут краплями крові,
На крилах у крука вінки тернові,
На килимі білім сни калинові,
Не чути більше ні думки, ні слова.
В руці вже тріпоче від жаху душа,
Хоча кровоточить - не дасть відкоша,
Навколо застила мов камінь тиша,
Крізь стіну таку не пролізе й миша.
Більше не хочу оголених нервів,
Я вже не буду надалі відверта,
Більше не хочеться друзів фальшивих.
Може спасенна самотність зрадлива?
Скрізь черепи уже світять зубами,
Пекло збирає данину торбами,
І тріскає шкіра на спраглих вустах,
Вже скоро скінчиться та вся марнота.
Мозок за ґратами, сковані руки,
Вже позліталися з гамором круки,
Замовкли усі охоплені звуки.
Чи то охопили сумління муки?
