Закружляй мене, Зимонько, ти у своїй сніговерті
І скажи, хто для тебе я - Єті, а чи Сніговик?
Чи судилось від Сонця діждатися талої смерті,
Чи ж податись де вічні сніги, до яких уже звик?
Встиг тебе покохати, моя білосніжная панно.
Долю випроси в Неба, щоб снігом міг стати твоїм.
Прикрашатиму завше тебе у мережний серпанок,
Буду поряд з тобою на вік, там де сніжні краї.
Я тебе одягатиму лиш в оксамитові шати,
Купуватиму в Сонця найкращу коштовність буруль.
Буду вічно, ти чуєш, тебе Білосніжко, кохати,
Стану шлейфом сніжинним твоїм... Я - твій сніжний король.
надзвичайно! виявляється ми всі потерпаємо через твої романтичні стосунки із зимою прекрасний вірш!
Бойчук Роман відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Нє, ну ти бачиш..?! Я тут її зваблюю-задурманюю, щоб врешті затягти кудись.. аби подалі (на благо всіх!..), то я ще й винен))) Ну-ну... СПАСИБІ, Олександре! Дуже приємно!!!!