| Діано! Ти моє Сонце
                                                  Шлях мій тернистий до тебе 
                                                  Ти місяць у золото вбраний 
                                                  Ти крила мої і небо! 
                                                                               /Орест Г/ 
Валю, моя ріднесенька! Я плачу... Я не хочу,та ці сльози. Вони як непрохані гості, я 
 намагаюсь зрозуміти, намагаюсь скласти той трикутничок, та у мене нічого не 
виходить. Якби мене бачив зараз Орест він би заспокоїв мене, та я не хочу щоб він 
бачив як я сиджу посеред  кімнати і ридаю, тим більше що ключ від цієї кімнати 
я знайшла випадково. Раніше я не мала часу, а вчора, вчора я залишилась сама вдома - 
і випадково знайшла той ключ від тої зачиненої кімнати... Сьогодні я тут сиджу майже 
цілюсінький день і плачу, уявляєш, у мого чоловіка є віра, чого не скажеш про мене. 
Він обладнав дитячу кімнату, тут є усе, розумієш, усе що потрібно для малесенької 
лялечки, а лялечки нема... Її не буде, ніколи не буде. Я була у лікаря і потайки від 
чоловіка він сказав мені, що ми несумісні.Несумісні, от як? От як мені тепер його 
відпустити? Як? Як я можу відмовитись від людини без якої я не уявляю жодної 
хвилини?Я маю змиритись з тим,що ніколи не стану матір'ю, але він... він має 
стати батьком, лише так він заспокоїть свою душу.Валю,допоможи мені з цим 
змиритись, прошу, я ніколи тебе ні про що не просила, а сьогодні, сьогодні прошу. 
Кляті сльози... Через них мої очі стали іншого кольору, ще пару днів відпустки і... 
Орест помітить зміни у мені. Я не радію, чуєш, Валічко! Я не радію птахам, коням 
і взагалі, з тих пір як я у відпустці я зовсім не посміхаюсь, а вчора... вчора я не хотіла 
кохатись, навіь цілунки чоловіка викликали у мене сльози, вони самі покотились. 
Орест подумав, що то від щастя... Я не можу його обманювати, він заслуговує на 
справжнє щастя, а справжнє щастя - то діти... Я скучила за Єгором, мені так хочеться 
щоб він був поруч, тоді б я не була такою кислею. І ти пробач, але у мене окрім тебе 
немає нікого. Валю, яка ти щаслива! Ти не подумай, що я тобі заздрю, але ти змогла, 
змогла дати чоловіку все все, а я не можу. Як мені сказати, щоб він залишив мене? 
Він так просто не піде, а бути зі мною, жити зі мною, кохати і жаліти... Я не хочу, 
не хочу через жалість. Лікар запропонував мені декілька варіантів, уявляєш, взяти чужу 
дитину і виховувати як свою, я не готова, зовсім-зовсім. Я вже його ревную, як уявлю 
як він буде обнімати її, мене кидає у жар і душить щось, душить. Це не моя кровинка, 
так, я егоїстка, так, я можу зробити щось корисне для кинутої дитини, але я буду 
мучитись, у нього можуть бути діти.Це я, це я немічна, це мені бог не дає 
благословіння. Я зрозуміла...скажу йому, що у мене є інший, що більше його не 
люблю і  відпущу. А якщо йому народить інша, я назавжди, назавжди залишу 
цю країну і більше ніколи його не побачу, кляті сльози... Добре, що ти у мене є, 
моя хороша, я заспокоюсь, обов'язково заспокоюсь, та й час вказує на те, що скоро 
вечеря, Орест раніш став приїздити додому, не хочу годувати його пересоленою їжею.
Я ще напишу тобі, скоро,і ти, ти мені пиши,я чекаю, дуже чекаю... 
Люблю... Цілую... 
Боже, втихомир ці хвилі 
Він ще мій...мій...мій...
Я ж люблю його... дуже люблю...
														ID: 
															402552
														
														Рубрика: Проза
 дата надходження: 19.02.2013 20:46:58
 © дата внесення змiн: 02.03.2013 12:28:19
 автор: Ольга Ратинська
 
													 Вкажіть причину вашої скарги |