Жовтень, лисом рудохвостим зачаївся у бур’Яні.
Рожевіють на захОді хижі очі полум’яні.
Дожидає він поживу: листя клена помарнілі,
Що гойдаються на вітті, від туману охмелілі.
Нетерпіння і бажання з пащі капотять росою,
Щоб під ранок охоловши, стати срібною ворсою.
Для надійності, тенета насторОжив з павутини,
Поміж будяків убогих й рогозової чуприни…
Приступ вітерця нежданий - лис намірився до лову:
Спину вигнувши курганом, здибив шубу ковилову.
Листя струшене повівом, закружляло плавно в трави,
Жовтень зойкнув в підвечір’я променечком від заграви.
Мов нажахані куріпки, здобич спурхнула над гаєм,
Зірочками уквітчавши небеса над виднокраєм.
А мені здається , що зміна наголосу надає віршам особливого шарму. У вас дуже багата уява. Ваші вірші дають насолоду. Не кожен так уміє використовувати звороти типу "Листя струшене повівом "
Осіріс відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Радію, що хоч трішки вдалося поспілкуватись. 
Дякую за візит! 
