Восени засміється німий
Голос твій на моєму порозі
І сльозу кавою не запий
Чи поринем у звичну позу
Ринво подібну , мокру , гарячу й гнучку
Та усмішки наші вже не дитячі
Кожен вміло ховає печалі луску
І позбутись її ще важче ніж фальші
А ще ножі і виделки часу
Поволі жують нашу плоть-тараньку
Ми ж душу теж поглинаєм власну
Й нової шукаємо , що світанку
О , очі твої , як ніколи свіжі
Мені ж цілувати їх , чи пити з них зась
Мій ж погляд шпичастий , як голки ружі
До тебе лине в раз
Танцюй поруч мене , зі мною
Або відпочинь
І музику стишу собою
Й заварю свіжий полинь
Росою істеричних експресивних сварок
Нас пригорне пелина
Й ти раптом на благо відміниш ранок
Цілунком дасиш мому тілу з омели вина
Отруєний трунком спатиму
Ти ж гратимеш шахи на моїй спині
А я навіть не питатиму
Чи до смаку тобі іній
Ти змерзнеш-згориш від льоду-полумя
Мій стан ейфорії піде навтьоки
Тебе і мене не розвіє суцвіття променем
Зневіри і штроків спокій
