Лежить у мисці ковбаса,
В полоні величі своєї,
А поруч ніжиться сальце,
У слави тінь вляглось до неї.
Часник стоїть як гренадер,
Цибулька виляглась як пава,
Хрінку дбайливо хтось натер,
Чарчина погляда лукаво.
А нетужинка, ой міцна,
Із пляшки бісики пускає,
Та й чиста ж як сльоза вона,
Аж душу ніжний щем стискає.
А ось червоний помідор
Перчину як бика дратує,
Неначе вправний матадор,
А перець казиться, лютує.
Десь там в печі чавун з борщем,
Відбулькотів і умліває
І знову душу ніжний щем
До самих до глибин проймає.
І хліб, всьому він голова,
Без хліба й сало то не сало,
Без хліба й пісні не бува,
Без хліба й нас би вже не стало.
Картопелька і огірки,
Над ними оберіг калини,
Так має бути крізь віки
В моєї неньки України.
