Вишніли очі , черешніли обличчя
Чиєсь минуле в майбутнє кличе
Знайоме гілляччя пнулось до стріх
І три сотні років було утіх
Весь цей час солодкі румяном плоди
Смаку додавали до буднів води
Бо ж кольору крові і з глянцем воску
Солодші за медову ласку
І бачили війни і сварки ці древні коріння
Цілунки й обійми закоханих й їхні розставання
Всі ночі і усі світання
Дерева це перші люди , а не останні
Душа їхня , вона ж крона
Виношує в своїх лонах
Кисень для душ людей
В жилах стовбурів алей
Вишніли очі , коли ягоди всохлись
Обличчя червоніли , коли пав лист
Під подихом вітру гілляччя розпались
Упала мертво черешня обличчям в низ
Так жаль , а що ж подіяти
Нової годі шукати
Дерева , як люди спроможні падати
Але не в силах вставати
