|
Мамо,ластівонько моя,хіба я казала тобі такі слова,чи рахувала твої роки,коли скакала,мов сорока на скакалці,співаючи пісні.Звичайно,я просто не знала,що ти моя ластівонька,що грудка твоя біла і вся ти така,що торкатись твоїх рук,відчувати їх тепло,яке не можна зрівняти ні з якими багатствами світу,мамо,ти і є найдорожчий скарб.Кажуть,що час лікує,хотілось би мені поглянути у вічі тому,хто це сказав,мабуть,він був німим,та що це я приділяю йому стільки уваги.Мамо,я все частіше згадую,як ти вчила мене любити землю,а я тупцювала по ній,сміючись і кричала-Оцю?Оцю землю!-Мабуть,я так і не навчилась її любити,та ти прив'язала мене до неї своїми молитвами і,навіщо,ти так молилась?Може я би десь дременула,та ні,я лягаю на твою,добре,добре на нашу землю і слухаю,думаєш шепіт трав?Не його,твій шепіт,я торкаюсь чебрецю і припадаю до нього і цілую,бо його колись топтали твої ноги,а люди кажуть,що я відьма,мамо,хіба я відьма?Я ж лише схожа.А пам'ятаєш як я ненавиділа твої вареники і завжди думала,навіщо стільки вареників?Я ж їх ненавиджу.Хіба тоді я мала знати,що за роботою ти ховала свої думки,скільки думок.-Вчись ліпити,бо вийдеш заміж чоловік скаржитиметься на твою матір,а голодний чоловік гірше вовка-
-Ну то й що,хай буде вовк-відповідала я і замість вареників ліпила коників,а одного разу ти сварилась з татом,а я ліпила,старанно трудилась,геть усе тісто виліпила на гарнізон коней,пам'ятаєш як ти сварилась,а тато поцілував тебе,а він ой як знав,коли тебе цілувати і сказав-Як гарно,-і виділив коня з крильми,тоді я уперше куштувала ,як ти казала голі вареники,крилатий був найсмачнішим,а знаєш,сьогодні я хочу тобі признатись і попросити пробачення за всі мною,розбиті чашки,я їх била навмисно,у цьому не винні мої руки,з руками у мене все добре,та якби я їх не била,невідома чим закінчувались би ваші розмови з татом.Пам'ятаєш,твою улюблену,з маками,тоді я пожалкувала,що схопила саме її,чесне слово,та ти сама хотіла,щоб я швидше щезла,бо у тебе була серйозна розмова,не така вона вже й серйозна,тож не я,то ти налляла туди молока,молока я теж не хотіла,я хотіла тиші,бо я дуже любила тишу,у ній можна все почути,та коли ваша розмова заходила трішки далі наших воріт,я підіймала чашку вище голови і з усієї сили кидала її на пол,тоді вся увага і полум'я перходило на розбиту чашку,а тато тим часом тікав з хати,підмигуючи мені правим оком,кажучи,що в рівчаку аж кишить в'юнами,що без моїх рук,що так вправно справляються з чашками йому просто не обійтись,я допомагала тобі прибрати молоко,змішане з склом,а подумки уже ловила в'юнів,тоді ти так плакала,моя матусю,я думала,що за чашкою,це тепер я зрозуміла,не через неї,а через те,що ми не брали тебе на рівчак.Мамо,не час,ти мій лікар,як мені добре,коли ти поруч,ніби й нагодувала,хай і тими клятими варениками,прилітай,хоч на хвильку,ластівко моя,білогруда.
ID:
243197
Рубрика: Проза
дата надходження: 24.02.2011 19:44:55
© дата внесення змiн: 28.02.2011 23:48:32
автор: Ольга Ратинська
Вкажіть причину вашої скарги
|
виправлю 
