А листя – в отави.
А птиці – у вирій.
Тумани – у небо.
Сльозу – в океан.
Далека, ота ви,
у погляді щирім,
Час жнив гостросерпих
прийміть без вагань!
Тріщала і пахла
вінцева свічина.
Ливсь вальс Мендельсона
немовби спросонь...
І чарка, як чакра
розмов безпричинних,
Злітала в резонних
обіймах долонь.
Штамп – в серце і в паспорт.
А перстень – на пальчик.
А сміх – дивоустю.
Надбрів’ю – вінець.
Безптаство митарства.
Удача невдячних.
- Щаслива? – Припустим..
- До млості сердець?
А листя – в отави.
А вірші – в шухляду.
А пісню - у спомин,
у плюскіт води!..
Далека, ота ви,
з весільного ладу,
Приблудлий відгомін
подіти куди?
