Ти мене не слухай: я тобі збрехала,
Правду говорити важко у журбі.
У руках крутила ніжно-білі кали,
І дивитись в очі не могла тобі.
Я хотіла в тиші, гірко-монотонній,
Загубити сум свій в келиху вина.
Я в життя загрузла. Я у нім вже тону,
Де моя самотність спокою не зна.
Хай морози люті серце сповивають:
Я тобі збрехала. А тепер мовчу.
Хай мені немає стежечки до раю, -
За миттєве щастя пеклом заплачу.
на питання чи це з реальних подій відповідь сама напрошується... єдине що можна сказати - поважаю тих людей які вміють визнавати свої помилки...
Halyna відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ну, це як під яким кутом подивитися... якщо розглядати все надто буквально і прозаїчно, - то нікому нічого я не брехала, але якщо вглибитися у ситуацію, - то трохи є...
Дякую за оцінку, Юро!
