Закрию в душу шлях бажанням непомірним,
не дам перевернути усе своє єство...
Частіше - все частіш - стаю на вірші плідним,
підозра, - що у житті комусь не повезло.
Чомусь лягають на папір слова рядками,
як і повинно йти - все життєво - тихо йшло.
Чому ж воно не завжди виходить римами,
що треба їм?... Це усе в житті моїм було.
Замріявшись дивлюсь - любуюсь небесами,
і хочу мати - таке - як у птахів крило.
Полетіти хочеться з буйними вітрами...
- та не обпікатися об сонячне тепло.
Всю би землю я облетів навкруг - кругами,
але здійснити такі мрії - нам не дано.
На злеті пригасяться мрії ті дощами,
я зрозумію - життя моє - людське воно.
До неба не дістать - дістатись би долини,
куди життєвим возом нас... хоч-не-хоч звезло.
А там говорять, є чудесні дві драбини,
одна до зір веде, а друга - туди де зло.
Не перепутати б нам тільки жеребками,
щоб вибрати назавжди собі світліше тло.
Чи не зіграє злого жарту жереб з нами?...
- в житті моєму - не раз таке уже було.
Та геть той жереб! - не діждатись йому драми,
себе - до берега життя ми пронесемо.
У тій долині - між крутими берегами...
текла й тектиме річка - ти вірно зрозумів...
... життя мого й твого!
