Пів місяця на небі сумувало,
А у душі, як трепітна сльоза,
Без віри серце тихо засинало,
В якому заселилася пітьма.
І не було ніякого страждання,
Ні болю, ні тривоги, лиш зоря,
Зірвалася і небом покотилась,
Вона була самотня, як і я.
А місяць тихо в небі загубився,
Немов нічого в нього й небуло,
Ні вірності, ні щастя, ні кохання,
Немов в душі нічого й не жило.
І що йому до зіроньки ясної,
Таких у нього цілі небеса,
Одна зірвалась, інша покотилась,
Але ж лишилась в небі не одна.
І не помітив вічного страждання
І смутку у очах і почуття
Безжальний місяць знову народився,
Ось лиш померла зіронька моя.
