Фіалкова зрада проникла у душу -
Я поховала свої почуття.
Я серце в кулаку стиснути мушу,
Щоб більше не раділо від життя.
Моє кохання, як той біль, втекло,
Я вигнала його зі свого серця!
Нічого доброго воно не принесло,
І,сподіваюсь, більш не повернеться.
Моя наївність вчора нарешті програла...
Я зрозуміла: все, стаю черствою!
Я стільки віддано тебе кохала,
А ти лише знущався наді мною.
Немає диму без вогню,
Навіщо було стільки зволікати?!
Було б сказати: "Не люблю!
І можеш навіть не чекати!"
Уся ця щирість стала аж гіркою,
Вона мене собою отруїла...
Навіщо я аж так сп'янилася любов'ю,
Що навіть почуттів не затаїла?!
Це все мине, і час загоїть мої рани,
Та на душі усе ж залишаться глибокі шрами...
