Іду сама крізь старий парк,
Що памятає нашу зустріч.
Колись тут все було не так.
Тепер він сумно листя губить.
Коли ми тут були удвох,
Сніг срібним килимом здавався
І міріадами зірок
Під місяцем переливався.
Дерева спали ще. Та їх
Наповнило весни чекання.
Так навесні чекаєм ми
На несподіване кохання.
Осінній парк зовсім не той-
Листки розвинулись й зав"яли...
Незрозуміло як, чому
Мені той вечір нагадали.
Ми старанно забули все.
Напевно ж смішно пам"ятати,
Що я дозволила тобі
Мене тоді поцілувати.
Іду сама крізь старий парк,
Що памятає нашу зустріч.
Колись тут все було не так.
Тепер він сумно листя губить
