Жив пес у Полтаві. Сковорода прозивали.
Всі його любили
Й навіть шанували
Нікого не мацав
Не рвав за халоші
Бо був пес до людей
Людяний, "хороший..."
Та одного разу гавчик
М'яв маслак
Чує.. десь кричать
Пес був не лейдак -
Побіг подивитись.
"Що воно та й стало"
Баче..двоє та одного
В бусика кидало.
Пес здивовано спинивсь
Кістка з рота впала
Та й під ноги одному
В погонах,
Попала
Той схитнувся, послизнувсь
Й на кудлату спину
Впав бідаці, Сковороді.
Й Мало пес не згинув.
Бо вага була чимала
Бо ж чимала й пика!
Та найбільше "заболіло"-
Кістка та..велика..
Пострибала та й під ноги
За "владну холошу" вчепилась !
Тож Не втримавсь пес,
Душа від жалю сказилась
Злість страшенна ожила
Й міць запанувала
Як же він уп'явсь в штани
Де кістка стирчала!
Як же страшно верещали
Ті, що в бус кидали
Бігали, ногами відбивали
Руками махали
Пес вже й сам немов здурів
Забув вже причину ситуації
І просто вчкпивсь...мов би
За свинину.
Чи здавалося Гавку..
Що то комуняка клятий
Прийшов знову українців
В табір загоняти?
Не здавалося. Бо так
Є . Бо ті керують,
Що для Неньки домовину
Із дідів, готують
Та нічого.. хоч один козак
Є. хай ..псяча спина.
Та душею - Вовк,
Катам-
Мстись за Україну!7
