|
Пташечка собі літала
В яснім небі і співала
Дзвінко пісеньки веселі.
Унизу виднілись скелі,
Сині ріки протікали,
Пишні трави проростали,
Ниць хилили древа віти.
Попід ними гарні квіти
Квітнули, цвіли, буяли
Й пахощами світ сповняли…
В небі сонечко світило
Й ніжно гріло. Пташці мило
Жить було на світі цьому,
Як донині ще нікому.
Якось пташечка літала
Так, як завжди, та й упала.
Крильце пташечка забила.
В небо пурхнути несила
Вже було. Вона стогнала
Жалібно, бо відчувала
Біль пронизливий, пекучий,
Невимовний, нестерпучий.
Якось шлях той, де лежала
Пташечка та, проминала
Дівчинка, ішла, раділа
Та цю пташечку уздріла.
Серце в неї защеміло,
Вирватись з грудей хотіло.
Пташечці їй шкода стало.
В небі ж сонечко блищало
Ясно й далі. Підібрала
Пташечку цю та помчала
З нею дівчинка до дому
І за пташечкою в ньому
Заходилась доглядати:
Обережно лікувати
Крильце зламане, побите,
Кров’ю повністю залите;
Годувати, напувати,
Як малу дитину мати...
І допоки доглядала,
Пташечка ж перебувала
В клітці, звідки виглядала
У віконце, бо бажала
Дуже пташечка літати
В небі й весело співати,
Та ще сил вона не мала.
Ніч за ніччю проминала.
День за днем йшов непомітно...
Пташечці було самітно
В клітці. Крильце ж поступово
В неї гоїлось чудово.
Рана меншою ставала,
Гоїлася, заживала.
І прийшла нарешті днина
Та, в яку вже ця пташина
Крильце те, котре зламала,
Вилікуване вже мала.
І настав час випускати
Пташку з клітки та із хати
На свободу, в небо чисте
І від сонця променисте,
Що мов кликало, манило
Пташечку до себе мило.
Небо ж – пташечки оселя.
Вікон в ній нема, та стеля
Є блакитна і безмежна.
В небі пташка – незалежна.
Може вільно бо літати
І від радості співати
Дзвінко, лунко, голосисто
І велично, і врочисто,
Мов співачка професійна,
Що та пісня мелодійна
Ллється довгою рікою,
Ширячись в той час луною
По усій своїй окрузі,
Що всі ті, що є у тузі,
Тут же тугу випускають
З серця й радість упускають
В нього так, немов до хати,
Щоби більш не сумувати.
Дівчинка це розуміла
І, хоч дуже вже хотіла
Вдома пташечку лишити,
Щоби завжди з нею жити,
Випустила у віконце.
І тоді яскраве сонце,
Що світило й ніжно гріло,
Тут же пташечку зустріло,
Як вона затріпотіла
Крильцями і полетіла
В небо, де зустріла й волю,
І свою щасливу долю.
Євген Ковальчук, 12. 07. 2021
ID:
1042969
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Вірші про тварин
дата надходження: 03.07.2025 21:25:02
© дата внесення змiн: 03.07.2025 21:25:02
автор: Євген Ковальчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
