Заплакав дощ, знеможено й безсило,
заморосило небо у безвітрі,
ще сонце посміхнутися хотіло,
ховаючись серед хмаринок хитрих...
І не врятує сонця чашка кави ,
що мене тішить в дні,душі, негожі,
у вірі, що прийдуть мої ще дні ласкав,
і з сонцем знову будемо ми схожі...
Переглядаю я новини в світі,
залиті болем і людей сльозами,
здавалося б, що сонцем нам би жити,
та задощило в хмарах, поміж нами...
І не врятує світ цей чашка кави,
погоди хтось колись,таки, діждеться:
хто неправий-той згине у неславі,
правий- героєм ,перемог, назветься...
А сонце бачило багато воєн,
йому байдужі всі людські новини,
його теплом душевні рани гою,
в своїй високості воно невинне...
