Ми звикли ,
очікувати біду...
Принишкли:
дай, Боже, далеко дійду,
у старість...
Хай буде там ще мій сміх!
Бо радість-
противага для лих...
Не зникли...
ще у наших серцях,
що юністю квітли,
наснаги борця,
за кожну миттєвість...
Ти зазнав падінь?
Вставай!
Хай зрушиться тінь!
Зболіле...
Та як болить- ще живе,
комусь ще миле,
серце Бога зове...
Як живий- то потрібен,
може лиш Богу, нехай,
якщо долі щось винен...
Вставай!
