Давно - давно небесне проміння безперервно освітлювало вежу - істоту, допоки
люди не спорудили військову базу. Відтоді в землі виникла діра у формі пащі
нуля, тобто нуль зона здатна поглинути будь-які рештки зруйнованої частини
тіла споруди з людьми. Миттєво стало темно, і всі освітлені місця оповила темна
завіса. Пітьма пробудилася, а світло небес заплющило очі, більше не здатне
променями освітити жодне місце, чекаючи на зміни. Поки воно дрімало, нуль
- пащека стрімко розширювалася, поглинаючи все, що потрапляло під її зуби.
Біля країв цієї пащі усе руйнувалося, наче нуль територія мала руки, які штовхали
ще незруйновані споруди з людьми прямісінько у її глибини. Вона охоче розкривала
свої щелепи й ковтала, насолоджуючись здобиччю, навіть усмішка з'являлася
на її «обличчі» й не зникала. Збудовані споруди не могли довго втримувати
натиск темряви, тобто вистояти на рівнині. Падали не лише стіни тіла, а й їхні
рештки, розсипаючись на землю, котячись до неї. Темрява знищувала все,
що потрапляло їй в поле зору, і те що залишилось поза ним. Невидима пелена
отрути вже почала накривати нуль - пащу. З чорного неба спустилися виливач
й збирач. Виливач навколо вежки - істоти виливав отруту на неуражені зони.
Вилита отрута продовжувала розтікатися течією, чіпляючи своїм хвостом неуражені
території, і перетворюючи їх на нуль зони. Вони продовжували існувати, дихаючи
темрявою. Люди намагалися врятуватись, втікаючи від цього жаху, покидаючи
своїх домівки. Але руки нуль території миттєво хапали їх, тягнучи, кидали всередину
пащі. Застерігаючи: "якщо вийдете ви з свого дому чи залишитеся у ньому,
на вас чекає...". Люди дуже сильно
боялися. адже на них очикувала нуль паща. від окутаного страху, який причаївся
в їхніх душах, ніхто не міг добратися з інших територій до нуль зони й закрити
її пащеку. навіть збирач, який знаходився поблизу вежі - істоти не міг підбирати
й побудувати своїми руками нову споруду на неураженій мисцевості. крім того,
у поглинача виник шок від побаченого. не можливо було спокійно спостерігати
за страшним сценарієм. Він намагався допомогти поглинути водну отрую. але
всеодно отруйна течія текла далі й далі розшируючи й з'єднуючи свої території
- горизонти. Нуль зона знала тільки, як наносити шкоди не тільки територіям,
а й людям. Ще й помічники з'явилися. допомагаючи отруїти все навколо. У
людей виникала думка: "коли ж це все закінчиться. не вже нічого не можна
зробити. щоб нарешті знищити ворожий обєкт. коли з'явиться сміливець". від
такою думки, Людям здавалося вічністю жити всередині темряви й не знайти
виходу з неї. Це тільки здавалося їм. Ненароком з'явився споглядач. все він
знав, що коїлося всередині темряві, споглядаючи за нею, де б він не був. водночас
намагався придумати, як знищити ворожий об'єкт. поки він думав, підійшов
до
нього доглядач. він запропонував кинути шматок світло небо. воно встигло
відвалитися від нього. у процесі закривання очей небесним світлом. Споглядач
кинув його кудись. знайшовши своїми очима кинувший ним частинку світло
небо. Споглядаючи за польотом шматка небесного світла. він побачив, воно
вдарилося об стіну вежі - істоти. Вона вщент зруйнувалася. Поділивши шматки
на декілька частин. деякі Залишки руйнованої вежі потрапили до рук нуль
зони, а деякі частинки випадково зачепила своїми крилами течія. Темрява зникла
назавжди разом із воєнною базою. у світло неба зникла чорнота, воно відразу
прокинулося, освітивши все навколо. Більше люди ніколи не будували споруди,
які завдавали шкоди. А світло небо не дозволяло нікому руйнувати його світ.
магічна сила променів його захищали від темряви живі зони.
ID:
1032755
ТИП: Інше
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 09.02.2025 20:09:35
© дата внесення змiн: 08.05.2025 23:22:23
автор: NaTa Ly
Вкажіть причину вашої скарги
|
