Світало й стало небо блідо-синім, –
Практично ранок сонячний настав.
Перед очима озеро світилось
У золотих ранкових промінцях.
Це таємниче й зовсім незвичайне
Підгорне озеро, як інший світ!
Ніде краси такої не побачиш,
Хоч і обійдеш закутки усі…
Гладь озера, як дзеркало, світилась,
У ньому відбивався світ увесь:
Блакитне небо і хмарки перисті,
Біленькі і сяйливі, як вінець.
І надзвичайно гарно виглядали
В смарагдових листочках по краях
Лілеї білосніжні і латаття,
І квіти білі й жовті у вінках.
Картина чарувала. Навіть листя
У очерету і у осоки́
Були смарагдові і соковиті,
Яскраві мали дивні кольори.
Ще й сонце золотило воду річки
Й своїм чаклунством змінювало вид:
З’явився золотавий полиск звідкись
І мерехтів на дзеркалі води.
Сіяли лілії в промінні сонця
І листя очерету й осоки…
Приковувала красотою погляд
І мальовнича річка й береги…
Вливалась і вживалась я душею
В цей неповторний і казковий світ
Прозорого повітря над землею
Наповненого свіжості й краси.
Цілком була я гармонійна з світом,
В душі зростало щастя відчуття,
Бо я була краси цієї свідком
Й вчарована до самозабуття.
10.01.2020
