Pulvis et umbra sumus
Hor.
Ось зеленіють уже за вікном густовіті дерева,
Танець весни гомонить,
Перші птахи майорять, і на ріках розбитая крига,
Наче у вирій пливе.
Світ оживає в цей час, зацвіте на руїнах зимових
І не згадає ніхто
Скоро про білі сніги, що рослини нові напували,
Гинучи в теплій землі.
Бачиш повсюди життя, розігралось воно в повні груди,
Щоби не знати біди,
Аж до наступних лихих, несприятливих днів передзим’я,
Аж до наступних снігів.
Друже, триває життя, переходить у інше незмінно,
Тільки байдужим до нас
Стане воно через час, незабаром і ми посивієм,
Як посивіли діди.
Скільки нам часу дано? – Таємниця розкриється потім,
Зараз ми знаєм одне:
Парки уріжуть нитки, безпросвітна зима неминуча,
Вкриє і нас заметіль.
Танути будемо ми, проростуть навесні нові люди,
Взявши води з наших тіл,
І не згадає ніхто; заспівають птахи, як поснемо,
Наче й не було таких.
Марно тікати кудись – все одно нас роки наздогонять,
Де б не ховалися ми.
Візьмемо чарки до рук – подолаємо смуток сп’янінням,
Що подарує вино.
ID:
1009095
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Білі вірші
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 21.03.2024 16:24:32
© дата внесення змiн: 21.03.2024 22:39:15
автор: Кріпіпаста
Вкажіть причину вашої скарги
|
