Ранок самотній,
кава з вершками,
сон безтурботний –
омріяний сон.
Очі запали
у втому мішками,
мов дивні корали –
весняний бутон.
Тиша нестерпна,
але все ж терпляча,
чекає безсмерто
голосу тон.
Погляд самотній –
у ньому нестача.
Ранок черговий.
У руках телефон.
Повно думок,
постійна тривога,
дим цигарок
ковтає мости.
Що сталося з нами,
куди ця дорога?
Лиш кава з вершками
на тлі самоти.
