Чорне і біле,
темрява й світло.
Зло і байдужість
ходять по світу.
Десь дуже добре,
десь украй важко.
Лебеді білі,
чорні мурашки.
Влада й багатство -
очі в пов'язці.
Все у них добре,
все, як у казці.
Де ти, любове?
Всі заблукали.
Біле на чорне
замалювали.
Правду не чуємо,
топчем ногами.
Жити з брехнею
хоч і цунамі.
Тільки не в себе,
краще в сусіда.
Тихо, десь збоку
та й пересидим.
Як ви там кажете -
"брат" проти "брата".
Чорне, не біле,
хватить брехати.
Роки любов'ю
зло прикривали.
Чорними нитками
волю в'язали.
Світ здичавілий
котиться в яму,
Чорні ворони
білі не стануть.
Нація вільних
не кориться кату.
Будуть лелеки
в небі літати.
Світло крізь темряву,
Праведне й вічне
Білою квіткою
в чорнім розквітне!
"Переспав" з Вашим віршом і прийшов до висновку, що сьогоднійшній світ набуває усіх відтінків сірого.
Світлих знищують фізично, темні ховаються в тінь, а до влади прийшли посередності.
Твір майстерно написаний...слова нікого не залишать бути байдужим.
Знаєте,Олесю,ми ніколи не були братами- це все фейки і пропаганда. Колись моя покійна мама(1912 р. нар.) казала-росія без України здохне.Бо скільки пам'ятає, Україна всі віки була годувальницею. Просто мало хто,на жаль, з молоді читає історію.
Дуже дякую!
Ніночко, щиро дякую і за відгук, і за увагу. Я не маю на увазі, що раші наші брати, я так не вважаю. Пишу саме про українців, які там живуть, а тут лишилися батьки, сестри і брати. Про те, що вони стали часткою недоімперії . Ми ж теж з дитинства знаємо, що все йшло на москву...
дуже дуже гарно. Ця поезія чіпляє серце, мозок, душу. Як же гарно передано діино чорне і біле. І зразу все зрозуміло. дуже гарнии висновок, просто питання перестають бути запитанням. Все чітко, лаконічно."білою квіткою в чорнім розквітне"- це просто шедевр.
Влучно, прямо в серце.