Я б до тебе пішла, та боюся високих трав.
Я б тобі прокричала – боюся відлуння грому.
Без човна попливла б, та глибокий і чорний став,
І не вийти на березі темному і слизькому .
Я б тобі написала про все, та немає слів.
Полетіла б до тебе, та небо закрили хмари.
Я б зігріла тебе, як мене ти колись зігрів.
Я б шукала дорогу, та знаю–шукати марно.
А тому поливаю надію дощем з долонь.
Ти її посадив, й обіцяв, що вона заквітне.
– А як довго чекати? - питала тобі вдогонь
– Ти, кохана, чекай, коли прийде минуле літо...
Яка вдала назва! Бездоріжжя! І в усьому. Скрізь перепони. А останній катрен - так красномовно підводить риску. Чудовий вірш, Лесю! Кожний рядок потрапляє у серце! Браво! Додаю до обраного!
Горова Л. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00