Така ж бо пора…
Лист дощем золотим
Пробуджує танець метелика.
І тче собі килим,і жовтим плащем
На сонці ігристим виблискує.
А сонячний день павутинку плете,
Пахучим теплом заколисує.
Стара павучиха все жовтень пряде,
І груші в меду аж полискують.
То журиться осінь, то сміхом дзвенить:
Мінлива її природа…
А поряд війна йде, а поряд гримить!
Війна має колір чорний.
Хлопчина в окопі голодний сидить,
А холод узори виписує.
Там матері сльози з холодним дощем.
Щодень, як живий, – плюс дописує…
То журиться осінь, то сміхом дзвенить –
Така вже її природа.
А листя з листом у блакить долетить:
Стоять ЗСУ, як ті Боги!
Таки ж бо настане пора золота:
Надіймося, вірмо, із Богом!
Мої Українці, лунатиме вам:
«А ось і Весна – Перемога!»
