«Gaze no more in the bitter glass
The demons, with their subtle guile…»
(William Butler Yeats)
Шкутильгаю на милицях снів
З руїн замку горобиної ночі
До посміховиська палацу дня,
Чи його подвір’я неохайного,
Де шпаки провіщають цвітіння
Вишні нашої журби та радості
(Саторі сакури)
Над якої гудуть хрущі неоліту
(Глеки теж вміють літати,
Вони теж трохи хрущі, а може й не трохи),
І джмелі бронзові – металу світла
У саду, який посадив Антон
З краю магнолій на березі моря,
У саду, який росте тільки в нашій свідомості,
Росте. Хоча цвіт… Той білий цвіт…
Дивно усвідомлювати себе пелюсткою
Коли весна і хочеться споглядання –
Хоч трохи, хоч дрібочку, хоч на півслова
Дивака й містика Гоголя – останнього римлянина.
У тому ж фонтані води прозорої,
Води, крізь яку видно прийдешнє,
Води, яка вгамовує вічну спрагу Істини,
Води, яку ковтав мандрівник Микола
Бачу на дні золоті кружальця
І знову шліфую черевиками сіру бруківку
Вічного міста Петра апостола.
І вовчиці. Серед гульбища луперкалій.
...про Гоголя цікаво мовили...а весну, дійсно - хочеться слухати і споглядати...у спогадах закреслюючи дійсність...і сповідати про кохання світу між квітучих вишень (сакури)... ...дякую за настрій, Шоне...
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
У тому ж фонтані води прозорої,
Води, крізь яку видно прийдешнє,
Води, яка вгамовує вічну спрагу Істини,
Води, яку ковтав мандрівник Микола
Бачу на дні золоті кружальця Думаю, що в такій чистій воді бачиться світле майбутнє, пане Шоне. Так цього хочеться!
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Хоч не зрозуміло, але вельми цікаво. Сам вірш і думка щодо того, що
"Глеки теж вміють літати,
Вони теж трохи хрущі, а може й не трохи", була би чудовою ідейною основою до написання Сальвадором Далі картини "Гудуть хрущі неоліту серед гульбища луперкалій у Вічному місті".
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
То все метафори..... Кожну метафору можу пояснити - але це буде занадто довго.... Але можна сприймати мої твори і ось так - як сюрреалістичну каритину.... Дякую за відгук!
Дійсно цей твір я сприйняв, як суцільний сюрреалізм. Але мати таке творче мислення, такий гострий розум, таке неординарне свіже натхнення у (принаймні) 106 років!!! Це викликає до Вас неймовірно глибоку повагу.Так й надалі тримати!
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за такі слова.... Тут уже різним людям по різному - як кому на віку написано....