Вона грала в життя, наче на піаніно,
У мінорі, мажорі проходили днини.
Вона плакала сильно чи дзвінко сміялась,
Вона була з усіма, та сама тут зосталась.
Я дивився там, у закутку, сидячи мовчки,
Бо коли помічали мене її очі,
Хвилювався, як хлопчик, таки заморочиш
Всю голову, а потім - роби все, що схочеш.
Буду рабом твоїм вічним, кохана,
Ти - моє щастя, хоча і незване.
Буду я хвостиком бігти позаду;
Пробач, Вірність, вона - повная зрада.
І кожен не вірить, дивлячись у слід,
Кажуть: зірвала мій життєвий політ.
Та я покажу, докажу усім тим,
У нас чисте кохання, а не лиш пил.
ID:
937851
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Любовна та інтимна лірика
дата надходження: 22.01.2022 21:56:28
© дата внесення змiн: 22.01.2022 21:56:28
автор: О.Лекса
Вкажіть причину вашої скарги
|
