О чарівная, рідна мово,
Що дух захоплює красою,
Святеє, всемогутнє слово,
Чом злісно нехтують тобою?
Невже ніскільки ти не гідна
Поширюватися землею?
О віковічна мово рідна,
Людей стань чистою душею!
Хіба вони ніяк не здатні
Той зміст значущий твій збагнути?
Чи вже серця їх не придатні
Тебе як мудрість осягнути?
Їх доля вільно простелилась,
Немов шлях довгий і широкий,
Де гíркими слізьми розлилась,
Натрапивши на рів глибокий.
Тож не чорніте рідну мову,
Від серця щирого благаю,
Душі розраду світанкову,
Що живить почуття без краю!
Адже забувши рідне слово,
Що нéслось з уст в уста віками,
Твоя душа невипадково
Пекельної досягне ями.
Нехай святиться наша мова,
Що українською зоветься,
Душі утіха веселкова,
Для кóтрої сердéнько б’ється!
Євген Ковальчук, 25. 09. 2010
