|
Зимовий день… небо немов у шовковій пелюшці. Тож сонце не в змозі розтопити сніг, але все ж придає йому блискиту й сріблястості.
В місті, із самого ранку, двірники на територіях наводять порядки. По тротуарі можна пройти безпечно, це до вподоби людям. Адже попереду зимові свята, кожна родина до них готується, купує продукти та подарунки.
В ЦУМі передноворічний бум продажу товарів. Куди не поглянь, вивіски -
» З Новим 2008 роком!» Звучить весела музика, підбадьорює покупців. Записаний на плівку, доволі приємний, чіткий жіночий голос, запрошує відвідати відділки, рекламує товари. Навіть зі знижкою, це дуже вразило Максима. Вже й не пам`ятає коли був у такому великому торговому центрі. Сюди прийти мабуть би й не наважився, але щоб водієм працювати й надалі, треба пройти медкомісію. Переглядаючи одяг після прання, самому стало неприємно бачити доволі старий, вицвівший одяг. Ще верхній більш-менш, а з білизни, то вже й залишилося тільки на одну зміну. Ото дожився, в думках лає себе.
Йому ж минуло лише п’ятдесят років. Ніби, ще й не старий одружитися, але, чи соромиться з ким-небудь познайомитися, чи може просто, вже звик жити сам. Інколи, поспішаючи на роботу, поголиться, затримує погляд до дзеркала. Помітить сивину на скронях, зауважить,
- Ой, що роки роблять з нами.Чому так швидко плине час.
А часом, пригадає покійну дружину,
- Ой Софіє, бачила б ти мене нині. Нема кому постригти так, як мені подобається. Що в перукарні, присядеш на стілець, крутить, вертить і слова не промовить. Ніби не людина стриже, а робот. Колись, ти торкалася мого волосся, гладила по голові, усміхалася,
- Ти на вигляд у мене, як справжній козак! А вуса, іще з молодих років моя забаганка. Вони тобі пасують, нехай будуть, як й мене не стане. Адже, ще є порох у порохівницях! Може й одружися, я не проти.
І ніжно поцілує в щоку.
За мить котяться сльози, її згадає, як мучилася в боротьбі з хворобою. Онкологія, як вирок людства. Доглядаючи за нею, задумувався, в космос літають, а знайти ліки від цієї недуги й досі не спромоглися. Яка несправедливість, їй же тільки минуло сорок п’ять, ще би жити й жити. Шкода, Бог і дітей не дав,чому така доля? За які гріхи?В роботі, за кермом машини « Соки, води», про все забував. Ото тільки й розваг, коли підпише папери за доставку товару, перекинеться деякими словами з продавчинею. І знову поспішає в квартиру до телевізора, до улюбленого кота Кузі. На пару, частіше присідали на сухом’ятку. Хіба що у вихідний день зварить суп з фрикадельками. І кіт, вдоволь наївшись, облизуючись, плигне йому на коліна. Він пригорне його, мов маленьке дитя. Кіт задоволено погляне й витягне шию, покладе голову ближче до серця, примружить очі, замуркоче. Ніби намагається зняти втому, заспокоїти, заколисати. Вихідних не дуже й хотілося, самотність дратувала. Інколи просто виходив з квартири, довго блукав алеями, заспокоював часте серцебиття.
*
Максим підійнявся на третій поверх. В очах, аж мерехтить, людей, як комах. Звичайно, до Нового року залишилося два тижні, всі бажають придбати подарунки, як не собі то ближнім, чи просто друзям, коханим.
Відділ джинсів, тут простіше, тішив себе, приміряю, які підійдуть вже й можна буде придбати.
Не відразу, але після кількох примірок, йому таки вдалося підібрати штани. Дивлячись у дзеркало, тільки тепер помітив, що схуд, втягнувся живіт, став стрункішим, повеселішав. Задоволений, попрямував у відділ сорочок. Тут проблем не буде, адже добре пам’ятає, як дружина завжди клопоталася, щоб почувати себе комфортно, треба брати сорочку по коміру сорок три.
Вже розрахувався за джинсову сорочку, посміхнувся, як добре, саме така, як я люблю.
За мить, увагу привернула вітрина. За склом макет жінки в рожевій нижній білизні і зверху накинутий, такого ж кольору шовковий пеньюар. Ледь здвигнув плечима, про себе,
- Але ж як красиво! Ой, де ж наші молоді літа.
Крутить головою, шукає чоловічу білизну.
Раптово, його хтось добряче товкнув, що ледь з ніг не звалився. Довкола озираючись, незадоволено,
- Хоча би вибачились, чи що?
Але в цій метушні, не зміг второпати, хто зміг так товкнути. На його слова ніхто й уваги не звернув. Озирнувшись, побачив вітрину з чоловічою білизною.
А вибір, очі розбігаються.. В три ряди на вішалках труси, майки, футболки. Так багато, але ж який розмір, догнала думка. Ой, Софійко, важко без тебе! Казала козак, який там дідька козак, коли навіть свого розміру не знаю. Ні про що не думав, жив з тобою, як риба у воді.
Поміж рядами білизни, в синій формі стоїть жінка невисокого зросту. Вона спостерігала за покупцями.Від освітлення її каштанове волосся, виблискує, трохи переливається, ледь помітно змінює колір на світліший. Несміливо, він кілька раз торкнувся вішалок з білизною, розгубився, які взяти? В цю мить почув слова,
- Ви собі не в змозі подарунок вибрати, чи комусь?
До обличчя підступила гаряча кров, розгублено,
- Знаєте сам працюю, пов`язаний з торгівлею, але там простіше, назва соку, води. А тут, у виборі чомусь шкутильгаю. Собі хочу. Відколи дружини не стало, знаєте, самому такі речі не доводилося купувати.
Оце так відвертість, сам себе спіймав на думці. Але ж в ній, щось є притягуюче, ніби знайоме. І вже сміливіше, прямим поглядом подивився на неї. Так-так, зелений колір очей, як у покійної дружини і такий же теплий погляд.
Жінка лагідно звернулася,
- Тю! Та ми ж, здається одного віку з вами, життя прожили, чого тут соромитися. Ану дайте, я на вас подивлюся.
Зашарівся, стримувала невпевненість, соромливість.
Уважний погляд, усмішка на обличчі, вона стурбовано,
- Мене звати Марія. Ану розстебніть куртку.
Він ладен був тричі провалитися крізь землю. Не зміг і слова сказати, озираючись, все ж виконав її прохання.
- Ага так-так, і чого червоніти, зараз щось підберемо.
Максим топтався на місці, вона показувала, пропонувала білизну кращу за якістю. Він, то двигав плечима, кривився, морщився, а то всміхався, на згоду кивав головою.
Не поспішаючи, Марія в пакети склала вибрану білизну,
- Бачу багато подарунків собі зробили. На Новий рік вирішили оновитися. Кажете дружини немає, то можливо дочка є, чи син. Хоча для нас, у молодих завжди бракує часу. Я оце, живу з дочкою і зятем, здається й допомагаю їм, але почуваюся ніби живу в чужому будинку. Онук вже парубок, коли був меншим тулився, а нині, до мене нікому немає діла. Добре хоч роботу маю, оце тільки й втіхи, що тут з клієнтами перекинешся кількома словами та щось порадиш. Правда молодь сама речі вибирає, в них уже давно інші погляди.
Подякувавши, Максим стояв у черзі до каси. Ніби й не хотів та все ж поглядає до неї. Її погляд, ніби сонячний промінь, що дарує тепло. Але ж така привітна і в той же час проста. І таку гарну білизну підібрала, можна сказати за моїм смаком. Задоволений повертався додому.
З піднятим настроєм, під ніс мугикав мелодію пісні »Листья жёлтые» і відкривав замок вхідних дверей. Як завжди біля порога на нього чекав Кузя.
- О, мій друже, сьогодні в мене чудовий день! Я оновився і здається, познайомився з доброю жінкою. Може колись і тебе з нею познайомлю. Тебе сосискою порадую, а сам іще раз спробую на собі одяг, нехай побачу в дзеркалі, чи пасує.
У спальні тихо-тихо. Поряд на кріслі міцно спить кіт. А Максим ворочається, не може заснути. Тільки очі закриє, перед ним Марія, усміхнена, ласкавий погляд. Терпець урвався, спересердя, гучно сказав,
- О Боже, угомони мою душу. Хай нарешті я відпочину, мені ж завтра на роботу!
Кіт з переляку, за мить очутився на підлозі. Витаращив очі на господаря, але він лежав обличчям до стіни. Кузя витягнувся і плигнув через нього, мордою терся об обличчя, почав муркотіти. Обійнявши кота, йому вдалося провалитися в сон.
*
Минув майже тиждень. Виснажений після роботи, Максим відчинив двері квартири. Біля порога Кузі не було. Кілька раз гукнув його. Тиша насторожила, не знявши взуття, зайшов до ванни. На підлозі лежить кіт, ніби без признаків життя. З острахом кинувся до нього,
- Кузя ні! Ні мій хлопчику! Що сталося?
Він взяв його на руки, кіт почав важко дихати, сумно дивиться на нього. З його рота стирчало щось чорне.
- Оце так біда, що там в тебе? Чи їсти не було що, чого якусь резину в рот запхав?
Він кілька раз намагався розщепити зуби, але кіт виривається, витаращував очі, розширюються ніздрі.
Максим поспіхом закривав двері на ключ,
- Треба до ветеринара, але ж вже пізня година. Ну хіба, що в центрі.
Вже їхав на таксі, кіт сполохано позирає вбік і час від часу закриває сумні очі.
Максиму здавалося їхав цілу вічність, хоча добрався за пів години. Пулею вилетів з таксі, поспішав, ледь не збив з ніг жінку. Вона миттєво схопила його за руку,
- О! Куди це так летиш ?
- Ой, вибачте це ви Маріє?
- Так, що впізнав? В тебе щось сталося?
- Дуже поспішаю в ветеринарну клініку.
Він показав на кота, його голова тирчала з-за пазухи.
- Це мій Кузя, щосьу рот запхав, я сам справитися з ним не в змозі. Сусідам не захотів голову морочити. Можливо якраз допоможуть в клініці.
- Бідолаха. Тут недалеко, я з тобою, мене вдома все одно ніхто не чекає. Тим паче, я завтра вихідна. Може моя допомога буде потрібна.
*
Майже годину Максим і Марія чекали на лікаря, коли їм повернуть кота. За цей час, він схвильовано розповів, як знайшов кота. Виправдовувався і в той же час сварив себе за зайві речі в квартирі. Жінка слухала його, час від часу кивала головою. Підтримала, щоби не хвилювався, завіряє, що все буде добре. Розповіла про свою сіамську кицьку, яку два роки назад хтось вкрав. Посилаючись на однаковий вік, наполягає, що краще звертатися на « ти».
Лікар, чоловік середньої статури, років п’ятдесяти, ніс на руках кота,
- Ну от забирайте свого Кузю, здається ви так його називали. Напевно він дуже грайливий. На гумовий м’ячик намоталась чорна плівка, частина попала в горло, добре, що не перекрила все дихання. А рота так відкрив, що м’ячик застряг у зубах. Він просто не спромігся його витягнути. Він зараз іще трохи під наркозом, в легкій дрімоті, але десь через годину буде знову гратися.
І звернувся до Максима.
- Хай дружина для нього зварить супчик, тільки м’ясо перемелить. Бо знаєте ж, тепер у горлі є подразнення. А через три дні минеться, їстиме все. Наступного разу, з такими речами, вдома будьте обачливі.
Подякувавши, вони направилися до виходу.
*
Холодне повітря вдарило в обличчя.Жінка забідкалася,
- Ану давайте я його накрию своїм шарфом, він лежить такий немічний.
Максим не заперечив. За кілька хвилин вони сідали в таксі. Він відчинив задню дверку,
- Маріє, сідай сюди, бери Кузю, а я сяду біля водія.
Таксі приїхало до самого під’їзду. Марія відчинила двері, одночасно кіт підняв голову. Максим саме протягнув руки взяти кота,
- Ну от і добре! Кузю, мій котику, все гаразд, ми вже вдома.
Марія звернулася до водія,
- А тепер мене до моста підвезіть!
- Е ні-ні,- заперечив Максим, подав їй руку і продовжив,
- Хіба так годиться, а хто суп для кота зварить?
Жінка не очікувала такої пропозиції, кліпала очима, не знала що робити.
Водій хитро позирнув на Максима, підморгнув,
- Та я це, в мене зміна закінчилася. Вибачайте, мені не в ту сторону.
Здвигнувши плечима, вона лише подивилася вслід таксі,
- Що ж буду ловити інше.
Ніякого інше, хтось хвалився що завтра вихідний, чи не так? Пішли Маріє, прохолодно, ще застудися і ти, і ми з Кузею.
*
В квартирі смачно пахне м’ясом. Марія в каструлю кидає фрикадельки, весело до кота,
- Такий суп не тільки ти будеш їсти, а й ми посмакуємо, правда Максиме.
Усміхнений, прямим поглядом дивився в її очі,
- Знаєш Маріє, я дуже радий, що маю передноворічні подарунки. Одяг то таке діло, а от тебе зустрів, напевно доля нас звела. Чого тобі жити з дітьми. Завтра після роботи, давай я тебе заберу до себе
- О ні, так швидко, але ж ми дуже мало знайомі.
- Ну гаразд, але вже пізно, сьогодні ти переночуєш тут, завтра вихідна будеш з котом. А ввечері, я відвезу тебе додому.
Після пізньої вечері в кімнаті на дивані спала Марія, в її ногах дрімав кіт. А в спальні, ледь уговтав свої почуття, спав Максим.
*
Здалеку чути звуки музики. Освітлюючи частину піднебесся, раз-у-раз злітають салюти, розсипаються й десь зникають. Під покровом новорічної ночі, з келихами вина, вони на балконі, милуються новорічним дійством. Ласкавий погляд, на обличчі легка усмішка,
- З Новим Роком Маріє!
- З Новим Роком!
На вустах солодке вино і короткий ніжний поцілунок в уста.
- Хай ця ніч буде початком нашого життя!
- А що, чому бути, того не оминути. Гаразд, я згодна.
Легкі сніжинки кружляють, прилипають на обличчя. Усміхнені, трохи задумливі, позирають один на одного, смакують вино. На душі легко, безтурботно, святково.
25.12. 2021р
ID:
934879
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 25.12.2021 11:19:29
© дата внесення змiн: 12.10.2025 20:56:05
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
Цікавий текст! 
