за тобою тріпоче на вітрі твоє імовірне минуле:
часом воно яснооке та божевільне, а часом –
розгублене та перелякане, як засторога тим,
хто керує цим світом: пам'ятайте про смерть!
вгадайте, як я, імовірне майбутнє:
там на іржавих забутих
під'їзних залізничних коліях
колеса вагонів цілують червоні маки.
ти пам'ятаєш мене? ти пам'ятаєш минуле?
було б нам, можливо, справді
поєднати навік наші долі.
вона стояла за порогом, примарно усміхаючися.
цей спогад мене переслідує,
мов популярна пісня чи гаряче рекламне гасло.
її очі блищали від сліз, коли вона проводжала
чоловіків у бобрових шапках, але з ножами в спинах.
я пам'ятаю, один сказав, простягнуши руку:
я був тоді дитиною, тепер я – чоловік.
нами керують держава, церква,
та инші страшні інституції.
нас вчать, що бути нещасними – наше питоме щастя.
залякані та недорікуваті, ми вчилися лиш молитов;
наші живі почуття поховані глибоко в холоді.
всі прапори та гасла, що майорять за нами –
старе лахміття імовірного минулого
your possible pasts, pink floyd
https://www.youtube.com/watch?v=ogMbQ7udHJo
