Чимало в світі гарних мов,
Та є одна… усіх миліша.
Моя печаль, моя любов,
Моєї Вкрайни найсвітліша.
Її терзали… і кляли,
Безкровну в тернах розпинали.
Постала з попелу й імли,
Ламали зуби яничари.
Невже не вчать гієн часи,
Не вирве мови з серця стужа.
З весняним подихом роси,
Сніги розтануть неминуче.
Від мами мова… мій вігвам,
Нещасна доленька, трагічна.
За неї ж дякую Богам,
В душі залишиться правічна.
У ній мелодії дібров,
Моєї Вкраїни фортеця.
Загнешся в колесо Москов,
І більш ніколи не озвешся.
