Була вона з лиця неначе ружа,
Як квітка зрання чиста у гаю.
Душею наче пташечка співуча,
Сади тепер наповнює в раю.
Відмучилась пішла від нас небога,
Мелодія в обірваній струні
Понесла її Янголом до Бога,
Уже йому співатиме пісні.
Пісні ансамблю дихали бальзамом,
Як пахощі, що трунку джерело.
Були для нас квітучим океаном,
Одне тепер залишилось крило.
У чім же доле - долю завинила,
Як роз’єднати ціле не збагну.
Чому біду в дорозі не спинила,
Одну лебідку лишила... чому.
