Це надвечір"я воду п"є з джерел,
А горизонт сховав проміння сонця,
Ще мить і зірку матиму в долонці,
І малюватиму я місяця тарель.
Дерева всі як привиди стоять,
Та дивні поміж них блукають тіні,
Сніги чарують очі мерехтінням,
Дрімають, прикидаються чи сплять?
Завмерло все - яка казкова мить...
І сам пан-вечір зовсім поруч ходить,
Дивуюся цій Величі природи,
Так тихо скрізь, лиш серце стукотить.
Галина Грицина.
