Теплом весняним ніжилися квіти
Горнулось ніби небо до землі,
Так неймовірно всім хотілось жити
Щоб мрії ще здійснити тут свої.
Хай і не мрії - просто бачить сонце
Слухати вітер, що колише цю траву,
З любов"ю усміхатись сину й доньці
Відчути радість в слові:"Я - живу!"
Зробили чиїсь руки гріх великий
І він пішов бродити по землі,
Безжалісно гріх сіяв смерть і лихо
І чорні справи він вершив свої.
Міста безлюдні і самотні квіти
Для кого тут співати солов"ям?
Лиш сиротами залишались діти
Прощальних слів не мовивши батькам.
Армагедон і біль весну колише
Вбиває людство це - людська рука,
Чи вже Творцю так захотілось тиші,
Чи Він втомивсь від нашого гріха...?
Галина Грицина.
