Скажи, любий друже,
Чи ота любов - твоя заслуга?
Ну, що за думка недолуга?
Любов - заслуга?
Любов як дар,
Дарунок неба.
Потрібен він тобі,
А чи не треба?
Чи то тобі треба,
Щоб ти у Неї був
Слугою, в"язнем, рабом?
Тобі моє цьом
І більше ні слова.
Мовчу. Мовчу,
Бо любов випускаю,
Знаю. Знаю, що її
Не можна у собі тримати,
І не втримають її
Ніякі грати.
Вона мусить, мусить
Між людьми літати,
Ходити, снувати...
Та чи за славою вона
Буде літати -
Я не знаю, та з тобою
Ходити буде,
А без нього лише буде
Снувати.
Ну, як у світі цім їй існувати?
О! Та любов задає напрямок думкам
І прояснює сенс життя.
У ній наше буття.
І любові тій бути.
Вірні, прониклі слова! 
