Біжать струмки з ущелин гомінливі,
Туман, мов шаль, долину повиває...
Наші гріхи здаються більш жахливі,
Коли хтось інший ними согрішає.
Не бачимо себе ми безталанних,
Мов штучні за вітриною букети,
І фарбами гріхів нам притаманних,
Малюємо лишень чужі портрети!
