На старому, як Всесвіт, базарі,
Такий самий старенький гончар
Від світання до пізньої зорі
Свій товар продавав-роздав.
Покупців кожен день приходила хмара,
Попит- черга були, хоч висока ціна.
Глечик сам вибирав свого владара,
І в цьому найбільша була таїна.
.
На видному місці, аж очі сліпили,
Стояли із золота глеки в рядок.
Багато їх хтіли, та мало купили,
Грошей не заробиш із жадних думок.
Хто скарбу не мав заплатити за злато,
Із міді підробки в сусіда купляв.
Щоб мать, працювати треба багато,
Не вийде: схотів, прийшов та й узяв.
Люди найбільше їх купували –
Хотілось багатства понад усе,
Щоб їх поважали, їх вихваляли,
Мілка душа себе гордо несе.
Полиці вгинались від амфор чудесних,
Фаянсових кухлів, ваз кришталевих.
Розписаних пензлями майстрів небесних,
Вартих руки і вуст королеви.
Не часто до них люди зводили очі –
Не всім до снаги пізнати красу,
Візерунки столітні, картини пророчі
Вивчать, розуміти немає часу.
В далекім куточку на нижній полиці
Стояв лиш один запилЕний дзбанок,
Але, якщо хтось хтів правди напиться,
Просився зробити маленький ковток.
Він був найдорожчим, бо тут зберігалась
Чиста, джерельна холодна вода.
Цей глечик був повний, у інших лишалась
За гарними стінками лиш пустота.
***
Не знаю, чи це правда, чи билина,
Але спокою думка не дає,
Що кожен глек, як і душа людини,
Лиш треба вибрати, ким ти справді є.
ID:
827798
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 05.03.2019 07:02:19
© дата внесення змiн: 05.03.2019 07:02:19
автор: Волинянка
Вкажіть причину вашої скарги
|
