Дихає слово у вірші наче людина жива, наче Землею трава піднімається навесні. Буквами сенсу буття щоб зеленіти-пишніти та воєдино збирати роси щемні забуття. І підніматись над глиною- рутиною глевкою, де скатертиною білою мрії складались горою.
ID: 823608 Рубрика: Поезія, Лірика дата надходження: 01.02.2019 08:50:42 © дата внесення змiн: 01.02.2019 09:01:38 автор: Мандрівник
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie